Хитрувато усміхаючись, стояла вдверях, в білому, худенька, невинна, продажна, груба, ніжна, бувалий, недосвідченою. Вона зайшла, я зачинив двері, ми почали цілуватися - хвилину, дві, цілком темряві, не відходячи від порога.

Почулися кроки, двойнойтребовательний стук. Алісон затулила мені рота долонею. Знову подвійний стук, знову. Тиша, серце. Віддаляються кроки. - Іди до мене, - сказала вона. - Іди, іди. 4 Прокинувся я пізно. Вона ще спала, виставивши голу коричневу спину. Япріготовіл кави і приніс у спальню, де мене зустрів прямий холодний взглядіз-за краю покривала.

Я посміхнувся - безрезультатно. Раптом вона відвернулася інатянула покривало на голову. Сівши ближче, я взявся неуклюжедопитиваться, в чому справа, але покривало не піддавалося; нарешті мені надоеліеті поплескування і вмовляння, і я вирішив випити кави.

Скоро вона сіла, попросила закурити. І сорочку, яку не шкода. Дивитись на мене вона ізбегала.Натянула сорочку, сходила у ванну і знову залізла в ліжко, отмахнувшісьот мене рухом голови. Я сів у ногах і став спостерігати, як вона п’є каву.

- Чим я завинив? - Знаєш, скільки чоловіків у мене було за ці два місяці? - П’ятдесят? Вона не посміхнулася. - Якщо б п’ятдесят, я не мучилася б з вибором професії.

- Хочеш ще кави? - Коли ми вчора познайомилися, я вже через півгодини зрозуміла: якщо ляжу стобою, значить, я точно розпусна. - Дуже вдячний. - У тебе такі подходцы.

- Скривився. - Мене тут беруть у стюардеси. Тому я іезділа до Франції та Іспанії - практикуватися в мові. - Підемо кудись завтра? На одвірок навалився амбал австралієць, років за тридцять. - Та добре, Чарлі, - крикнула вона.

- Він просто поступився мені ванну.Успокойся. Повільно кивнувши, Чарлі зашкарублим посварився пальцем. Прінялвертікальное становище і, похитуючись, зник. - До чого мил. Вона розглядала долоню. - Ти ось сидів два з половиною року в японському таборі длявоеннопленних? - Ні.

З якого дива? - Чарлі сидів. - Бідний Чарлі. Ми помовчали. - Нехай австралійці жлоби, зате англійці - піжони. - Ти не … - Я над ним знущаюся, тому що він закоханий у мене, і йому це пріятно.Но іншим забороняю знущатися над ним. У моїй присутності. - Знову мовчання. - Прости. - Ладно, проїхали. - Так ти нічого не сказала про завтра.

- А ти нічого не сказав про себе. Поступово, хоч я і образився на викладений мені урок терпимості, оназаставіла мене розговоритися: задавала прямі запитання, а мої попиткіотделаться порожніми фразами припиняла. Я розповів, що значить битьгенеральскім синком, розповів про самотність - цього раз женучись НЕ столькоза тим, щоб справити враження, скільки за тим, щоб об’яснітьподоходчівей.

Мені відкрилося, по-перше, що за безцеремонністю Алісон-знання чоловічої душі, дар віртуозного підлабузники і дипломата, і по-друге, чтоее чарівність складається з прямоти характеру і віри в совершенствособственного тіла, в невідпорність своєї краси.

Часом в ній проявлялосьнечто антіанглійское - достовірне, шалений, непідробно співчутливо. Нарешті замовк.

Я відчував, що вона спостерігає за мною. Почекав мить іпосмотрел. Спокійне, задумане обличчя: її ніби підмінили. - Алісон, ти мені подобаєшся. - І ти мені, напевно. У тебе гарні губи. Для піжони. - Жодного разу не був знайомий з дівчиною з Австралії. - Англік ти мій. Залишилася горіти лише тьмяна лампа, і парочки, доведені до нужногоградуса, як зазвичай буває, розташувалися де доведеться, в тому числі і напов.

Випівон вступив в завершальну стадію. Меггі кудись зникла. Чарлідрих в спальні. Ми танцювали, все тісніше притискаючись один до одного. Япоцеловал її волосся, потім шию, вона стиснула мені руку і присунулась ще ближче. - Ходімо нагору? - Ти йди. Я прийду через хвилину. - Вона вислизнула з моїх обіймів, і япошел до себе. Через десять хвилин вона з’явилася.

). У дальній кімнаті поставили джаз, і я заглянув туди. Темниесілуети танцюючих на тлі вікна, за яким - вечірні дерева, блідо-бурштинове небо. Я гостро відчував, як далекі від мене всі ці люди. Ізугла боязко посміхалася підсліпувата очкастий дівчина з безпорадною особою - ізтех довірливих, начитаних створінь, які призначені на наругу разниммерзавцам.

Вона була без пари, і я зрозумів: це і є англієчкою которуюМаргарет приготувала для мене. Губи занадто яскраво нафарбовані; в Англії такіхчто горобців. Відступаючи від неї, як від прірви, я пішов назад, сів напов, взяв з полиці книжку, і вдавав, що читаю. Алісон опустилася на коліна поруч зі мною. - Что-то я розклеїлася. Шкідливо пити віскі. На-ка. - Це був джин. Онатоже сіла на підлогу, а я похитав головою, думаючи про блідою англійці свимазаннимі помадою губами.

Алісон хоч справжня; без витівок, але справжня. - Молодець, що приїхала. Вона зазнала джина і подивилась оценівающе. Я не відставав: - Читала? - Будь простіше. Книги тут ні до чого. Ти розумний, я гарна. Дальшеподсказивать? Сірі очі знущалися.

Або благали. - А Піт? - Він льотчик. - Вона назвала відому авіакомпанію. - Буває редко.Понял? - Ну так.

- Зараз він у Штатах. На перепідготовки. - Видивився в підлогу, на мігпосерьезнев. - Меггі бреше, що я його наречена. Нічого схожого. - Бистрийвзгляд. - Повна свобода рук. Кого вона мала на увазі: мене або свого нареченого? І що для неї етасвобода - маска? символ віри? - Де ти працюєш? - Коли як. В основному сфера обслуговування. - У готелі? - Не тільки.

Схоже, вона мене чекала. - Ніколас, тут одна англієчкою дуже хоче з тобою познайомитися. - Боюсь, твоя подружка мене вже застовпила. Вона дивилась на мене, озирнулась по сторонам, виштовхнула мене впріхожую. - Слухай, не знаю як пояснити, але. .. Алісон, вона наречена мого брата.А тут, між іншим, його друзі … - Ну, і? - У них з нею старі рахунки. - Знову не розумію. - Просто не люблю мордобою.

Мені вистачило одного разу. - Я прітворілсяідіотом. - Вона повинна бути вірна йому, і друзі про це подбають. - Та в мене і в думках немає! Її покликали до кімнати. Впевненості, що мене вдалося напоумити, у неї не було, але вона явно вирішила, що подальше від неї не залежить. - Весела історія. Але ти хоч Усьок, що я сказала? - Цілком. Розуміюче Вона глянула на мене, сумно кивнула і пішла.

Я хвилин двадцатьпостоял в передпокої, вислизнув, піднявся на свій поверх. Подзвонив. Последолгого перерви з-за дверей почулося: - Хто там? - Двадцять хвилин пройшло. Двері відчинилися. Алісон зібрала волосся в пучок і загорнулася вполотенце; шоколадні плечі, шоколадні ноги. побігла назад у ванну.

Забулькала вода в зливі. Я крикнув: - Мені сказали, щоб я до тебе не клеїлась. - Меггі? - Каже: не люблю мордобою. - Корова гнійна. Може стати моєю зовиця. - Та знаю. - Вивчає соціологію. У Лондонському університеті. - Мовчання. - Уезжаешьі думаєш, що за цей час люди зміняться, а вони все ті ж. Безглуздо, правда? - Що ти хочеш цим сказати? - Почекай хвилиночку.

Я почекав, і не одну. Нарешті вона вийшла. Простеньке біле плаття, волосся знову розпущені. Без косметики вона була в десять раз кращою. Усміхнулася, закусив губу: - Ну як? - Королева балу. - Вона не відводила очей, і я змішався. - Спускаємося? - Налий на денце. Я налив як слід. Дивлячись, як віскі тече в бокал, вона промовила: - Не знаю, чому я боюся.

Чому я боюся? - Чого боїшся? - Не знаю. Меггі. Хлопців. Землячків своїх ненаглядного. - Той мордобій згадала? - Господи. Дурость цілковита. Прийшов кльовий хлопець з Ізраїлю, мипросто цілувалися. На п’янці. Більше нічого. Але Чарлі стукнув Піту, вони кчему-то і причепилися.

.. господи. Ну, знаєш, як це буває. Чоловіча солідарність. Внизу нас спочатку відтіснили один від одного. Усім хотілося з нейпоболтать. Я приніс випити і передав їй келих через чиєсь плече; йшлося Окан, про Колліуре і Валенсії (Згадка про Колліуре і Валенсії в зв’язку сАлісон - пряма відсилання до персонажа попереднього роману Фаулза “Колекціонер” Міранді Грей, яка згадує про поїздку в ці місця зі своїм пріятелемПірсом.

Маргарет - товстухи всегдапокровітельствуют худишкам - жваво їх розштовхала. Алісон винесла сменуодежди, і ми вирушили наверх. - Господи боже, - сказала вона. - Ці австралійці. - Де подорожували? - Скрізь. У Франції. В Іспанії. Ми увійшли в квартиру. - Треба вигнати з ванни павуків.

Випийте поки що. Ось там. Коли я повернувся, в руках у неї був келих з віскі. Вона сноваулибнулась, але через силу: усмішка відразу згасла. Я допоміг їй зняти плащ. Отнее шибао французькими духами, концентрованими, як карболкою; світло-жовта сорочка сильно засалілась. - Ви живете внизу? - Угу. Разом знімаємо. Мовчки підняла келих. Довірливі сірі очі - оазис невинності напродажном обличчі, ніби знесамовитілих вона під тиском обставин, а непо душевній схильності.

Знесамовитілих і навчилася розраховувати тільки насебя, але при цьому виглядати беззахисною. І її догану, вже не австралійський, але ще не англійська, звучав то в ніс, з відтінком хрипко гіркоти, то снеожіданной солонуватою ясністю. Загадка, живий оксюморон. - Ти один прийшов? Ну, в гості? - Один.

- Тримайся тоді за мене сьогодні, добре? - Добре. - Зайди хвилин через двадцять, я впораюсь. - Та я почекаю. - Ні, краще зайди. Ми ніяково посміхнулися один одному. Я повернувся в нижню квартиру. Маргарет схопилася.

На ній був світлий плащ, м’ятий і потершійся. Обличчя засмагло дочерноти; щоб домогтися такого загару, потрібно тижнями смажитися на солнце.Длінние волосся вигоріли майже до білого. Виглядали вони незвично, адже в модебила коротка стрижка, дівчата щосили канали під хлопчиків, а навколо етойвітал аромат Німеччини, Данії - бродяжили дух з нальотом збочення, греха.Отступіла в глибину передпокою, підкликаючи мене. Давно я не бачив такойнатянутой, брехливою, вимученої усмішки . - Будь ласка, відшукайте Меггі і покличте її сюди.

- Маргарет? Вона кивнула. Я продерся крізь натовп і піймав Маргарет на кухні. - А, з’явився. Привіт. - Тебе там кличуть. Дівчина з валізою. - Здрасьте будь ласка! - Переглянулись з якоюсь жінкою.

Запахлоскандалом. Вона похитнулася і поставила велику пляшку пива, которуюсобралась відкривати, на стіл. Її могутні плечі розчистили нам шлях назад. - Алісон! Ти ж обіцяла через тиждень.

- У мене гроші скінчилися. - Жебрачка подивилася на старшу девушкубегающім, насторожено-винуватим поглядом. - Піт повернувся? - Ні. - І, застережливо понизив голос: - Але тут Чарлі і Білл. - Ах, чорт. - Образа гідності. - Умру, якщо не прийму ванну.

- Чарлі її всю забив пивом, щоб охолодити. Засмагла поникла. Тут втрутився я. - У мене є ванна. Нагорі. - Так? Алісон, познайомся, це … - Ніколас. - Ви правда дозволите? Я щойно з Парижа. - З Маргарет онаговоріла майже як австралійка, зі мною - майже як англійка.

- Звичайно. Я покажу, де це. - Зараз, тільки візьму що-небудь переодягнутися. У кімнаті її зустріли вітальними вигуками. - Ото, Еллі! Якими долями, подружка? Поруч з нею виявилися два ілітрі австралійця, кожного вона цмокнула.

Мабуть, на мою користь говорить лише те, що я майже не брехав: перш ніж новаяжертва роздягнеться, вважав своїм обов’язком з’ясувати, чи усвідомлює вона разніцумежду ліжком та вівтарем. Але пізніше, у Східній Англії, нічого не вийшло. Я почав доглядати задочерью одного з старших вчителів. Вона була красива англійської породістойкрасотой; як і я, ненавиділа глушині і охоче відповідала мені взаємністю; я із запізненням зрозумів, що взаємність небезкорисливо: мене збиралися одружити.

Я запанікував: елементарна тілесна потреба загрожувала зламати мені жізнь.Я навіть ледь не капітулював перед Дженет, круглі дурною, яку нелюбим і не міг полюбити. З оскому згадую нескінченну липневу ночьнашего прощання: докори і завивання в машині на морському березі. На щастя, я знав - і вона знала, що я знаю, - що вона не вагітна. У Лондон я їхав ствердив наміром відпочити від жінок.

Більшу частину серпня в квартирі поверхом нижче тієї, яку я знімав наРассел-сквер, ніхто не жив, але як-то в неділю до мене долинули кроки, грюкання дверей, потім музика. У понеділок я зустрів на сходах двухдевушек, не пробудили в мені ентузіазму, і, спускаючись, зазначив, що вразговоре вони вимовляють відкрите “е” як закрите - на австралійський манер.І ось настав вечір того дня, коли я снідав з міс Спенсер-Хейг - вечерпятніци.

Годині о шостій у двері постукали. Це була та з бачених мною дівчат, що покоренастее. - Ой, привет. Мене звати Маргарет. Я внизу живу. - Я потиснув еепротянутую руку. - Дуже приємно. Слухай, у нас тут випівон намічається. Неприєднаних? - Розумієш, я б з радістю, але … - Все одно не заснеш - шуму буде! Звичайна справа: краще вже запросити, ніж потім вибачатися за неудобство.Помедлів, я потиснув плечима. - Спасибі.

Прийду. - Дуже добре. О восьмій, добре? - Вона пішла вниз, але обернулася. - Сдевушкой прийдеш, чи як? - Я зараз один. - Нічого, ми тобі що-небудь підшукаємо. Поки. І пішла. Краще б я не погоджувався. Почувши, що народ збирається, я почекав трохи і спустився, сподіваючись, що всі потвори - а вони завжди приходять першими - вже розподілені. Дверьбила навстіж. Я перетнув маленьку прихожу і став у дверях кімнати, тримаючи напоготові подарунок - алжирське червоне.

Я намагався відшукати серед гостейдевушек, зустрів на сходах. Гучні голоси з австралійським акцентом; шотландець в спідниці, кілька уродженців Карибського басейну. Компанія явно нев моєму смаку, і я вже збирався потихеньку змитися, як раптом хтось увійшов іостановілся позаду мене. Дівчина приблизно мого віку, з рюкзаком за плечима і з тяжелимчемоданом.

За незбагненної примхи долі, в той же вечеря познайомився з Алісон. 3 Епоха вседозволеності ще не настала, і на ті часи я в своігоди мав, по-моєму, солідний любовний досвід.

Дівчатам - нехай і ізвестногопошіба - я подобався; у мене була машина - чим тоді міг похвалитися редкійстаршекурснік - і де-не-які грошенята.

Я не був виродком, і, що ще важливіше, був сиротою - а будь-який ходок знає, як це діє безвідмовно на женщін.Мой “метод” полягав в тому, щоб справити враження людини состранностямі, цинічного та байдужого. А потім, наче фокусник — кролика, я пред’являв їм своє безпритульної серце. Я не колекціонував перемоги, але до кінця навчання від невинності меняотделяла щонайменше дюжина дівчат.

Я не міг натішитися на своімужскіе гідності і на те, що закоханості мої ніколи не затягівалісь.Так віртуози гольфу в душі ставляться до гри трохи зверхньо. Іграешьсегодня чи ні - все одно ти поза конкуренцією. Більшість романів язатевал на канікулах, подалі від Оксфорда Бо в цьому випадку початок новогосеместра дозволяло під зручним приводом втекти з місця преступленія.Іногда слідувала тиждень-інша настирливих листів, але тут я запіхівалбеспріютное серце назад, згадував про “відповідальність перед собою іокружающімі” і вів себе як справжній лорд Честерфілд.

Обривати зв’язку янаучілся так само майстерно, як і зав’язувати їх. Все це може здатися - та й справді було - холодним розрахунком, нодвігало мною не стільки бездушність як таке, скільки самолюбіваяуверенность у перевагах такого способу життя. Полегшення, з яким ябросал чергову дівчину, так легко було прийняти за спрагу незалежності.

Скоро, припертим до стінки, зовсім отча і знову візьмусь перегортати згубні сторінки “Едьюкейшнлсаплмент” - нескінченний бляклий список нескінченних бляклих занять. Іоднажди вранці я повернувся на Девіс-стріт.

Чи немає у них чого-небудь у Середземномор’ї? Моя знайома з угрожающейготовностью кинулася за картотечна скринькою. Сидячи в приймальні подкірпічно-помідорні Метью Смітом (Метью Сміт (1870-1959) - художник, близький кмодернізму.), Я бачив себе в Мадриді, у Римі, або в Марселі, або вБарселоне .. . навіть у Лісабоні. За кордоном все інакше: там не будетучітельской, і я впритул візьмусь за вірші. Повернулася. Безумно жаль, нохорошіе місця вже зайняті.

Ось все, що залишилося. Вона показала мені запит ізМілана. Я похитав головою. Вона глянула співчутливо. - Ну, тоді самоепоследнее. Ми його тільки що надрукували. - Простягнула вирізку. - ШКОЛА лорд Байрон, ФРАКСОС Школі лорда Байрона (Фраксос, Греція) з жовтня місяця требуетсямладшій викладач англійської мови. Сімейних і не мають висшегообразованія просять не турбуватися. Знання новогрецької НЕ обязательно.Жалованье 600 фунтів на рік у будь-якому еквіваленті.

Контракт укладається на двагода з подальшим відновленням. Плата за харчування стягується на початку і вконце контрактного терміну. Доданий проспект конкретизував оголошення. Фраксос - острів вЕгейском море, милях у вісімдесяти від Афін. Школа лорда Байрона - “один ізізвестнейшіх пансіонів Греції, який орієнтується на традиції англійскогосреднего освіти”, - звідси назва.

Учням і викладачам, схоже, надаються всі мислимі зручності. Учитель дає не більше п’яти уроків вдень. - У цієї школи чудова репутація. А сам острів - просто райземной.

- Ви що, там бували? Їй було років тридцять. Родима стара діва, до тогонепрівлекательная, що у своїх модних ганчірках і рясному макіяжі виглядітпросто жалюгідною, ніби невдалий гейша. Ні, вона не бувала, але все такговорят.

Я перечитав оголошення. - Що ж так пізно схаменулися? - Ну, якщо ми правильно зрозуміли, вони вже запрошували кого-то. Не черезнас. У результаті - скандал за скандалом. - Я знову заглянув на проспект.-Взагалі-то ми раніше з ними не працювали. Так що зараз просто надаємо імлюбезность. - Вона запобігливо посміхнулася, передні зуби явно крупновати. Всамой витончених оксфордських традиціях я запросив її поснідати. Вдома я заповнив бланк, який вона принесла в кафе, відразу ж вийшов іопустіл його в поштову скриньку.

.. принаймні, так було зі мною кконцу першого року роботи. Ні, подібна Сахара - не для моїх прогулянок; чим гостріше я відчував це, тим ясніше ставало: заціпеніло-пихата школа - лише іграшковий макетцелой країни; тікати треба від обох. До того ж там зшивалися дівчина, котораямне набридла. По закінченні семестру я переконався, що мої роздуми встреченисочувственно.

Я не раз натякав на свою непосидючість, з чого директор жівозаключіл, що я збираюся чи то до Америки, чи то в домініони. - Я ще не вирішив, пан директор. - Але ж ми могли б зробити з вас прекрасного вчителя, Ерфе.

Та й ви, знаєте, принесли до нас нові віяння. Ну, що тепер про це говорити. - Боюся, ви маєте рацію. - Не бачу нічого хорошого в усіх цих закордонах. Моя вам порада: залишайтеся. А втім … vous l’avez voulu, Georges Danton. Vous l’avezvoulu (Ви цього хотіли, Жорж Дантон Ви цього хотіли (франц.

). Діректорневерно цитує крилату фразу з п’єси Мольєра “Жорж Данді”.). Помилка промовиста. У день мого від’їзду лив дощ. Але я був повний радісного нетерпіння-таке відчуття, ніби у тебе відростають крила. Я не знав, куди піду, але знав, що буду шукати. Чужу землю, чужих людей, чужою мовою; і, хотятогда я не міг втілити це в слова - чужу таємницю. 2 На початку серпня, згадавши, що роботу за кордоном можна знайти черезБрітанскій рада, я відправився на Девіс-стріт.

Прийняла мене ділова леді, забита проблемами культури - її лексика і манера говорити облічалівипускніцу Роудіна (Роудін-скул - привілейована жіноча школа блізБрайтона.). Звичайно, важливо, довірливо повідомила вона, щоб за кордоном “нас” представляли найбільш гідні, але давати оголошення про кожну вакансії, розмовляти з претендентами - така волинка, нехай і лінія зараз, якщо чесно, на скорочення експорту кадрів.

Після всіх цих передмов я дізнався, чторассчітивать припадає лише на місце шкільного вчителя англійської мови-це вас не дуже лякає? - Дуже, - відповів я. Наприкінці серпня, майже не чекаючи результату, я дав оголошення, какіхнавалом в будь-якій газеті: лаконічно повідомив , що готовий займатися чим і гдеугодно, і отримав декілька відгуків. Крім брошурок з нагадуваннями, чтосудьба моя в руці Божій, прийшло три зворушливих послання від пройдисвітів, які прагнуть поліпшити справи за мій рахунок.

І ще одне, яке пропонувало нестандартнуюі високооплачувану роботу в Танжері (володію я італійським?) (Танжерсчітается меккою гомосексуалістів.), Але мій лист туди залишилося без ответа.Надвігался вересень; я почав втрачати надію.